сучасна...
    традиційна...
      інноваційна...
Переяслав-Хмельницька
ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІст. №5

офіційний шкільний сайт
Адреса: 08403, Київська обл.,
м.Переяслав-Хмельницький,
вул. Космонавтів 22
Телефон:
7-21-49 (Секретар)
E-mail:
zooch5@ukr.net
Попередній
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testsimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testsimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
Наступний
Меню сайта
 
Про школу
 
Дозвілля
 
Корисні посилання




Ми знаходимось тут
 

Інформаційний каталог

Головна » Статті » Загальна література [ Додати статтю ]

Наталка Полтавка - Іван Котляревський cтислий зміст твору

[Стислий зміст твору (скорочений варіант)]

Дія перша

Картина перша

Село над рікою Ворсклою. Упродовж сцени вулиця, що веде до річки; тут між хатами і Терпилишина хата.

Наталка (виходить з хати з відрами на коромислі; дійшовши до річки, ставить відра на березі, ходить задумавшись, потім співає):

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться.
О, як болить моє серце, а сльози не ллються !..
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.

........................................................................


Що на полі, на пісочку, без роси на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!
Де ти, милий чорнобривий? Де ти? Озовися !..
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися !..

 

Полетіла б я до тебе, та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю...
До кого ж я пригорнуся, і хто приголубить,
Коли тепер нема того, який мене любить...

Петре, Петре.. Де ти тепер? Може, де скатаєшся у нужді і горі і проклинаєш свою долю, проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище, а може... (плаче) може, й забув, що я живу на світі!.. Ти був бідний, любив мене, і зате потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю... Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти,- вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

II

Возний (ідучи повз Наталку, підходить до неї). Благоденственного і мирного пребиванія!.. (Набік.) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті...

Наталка (кланяючись). Здорові були, добродію, пане возний!...

Возний Добродію... Добродію!.. Я хтів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишеупомянутим іменем.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум...

Возний. Не о сем, Галочко - теє-то, як його - хлопочу я; но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразное моєму чувствію. Послушай

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові.

Как вдруг предстал Наталки вид ясний.

Как райський крин душистий, прекрасний.

Утробу всю потряс...

Кров взволновалась,

Душа смішалась,

Настал мой час!

........................................................................


Не в состоянії поставить на вид тобі сили любові моєй!.. Когда б я іміл - теє-то, як його - стілько язиків, скілько артикулов в cтатуті ілі скілько зап'ятих в Магдебурськом праві, то і сих недовліло би на восхваленіє ліпоти твоєї!.. Єй-єй! Люблю тебе... до безконечності...

Наталка.Бог з вами, добродію!.. Що ви говорите! Я річі вашої в толк собі не візьму...

Возний. Лукавиш - теє-то, як його - моя галочко!.. І добре все розумієш. Ну, коли так - я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка.Гpіx вам над бідною дівкою глумитись! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та й по всьому Я вам не пара...

Возний. Ізложеннії в отвітних річах твоїх резони суть - теє-то, як його - для любові нічтожни... Рци одно слово: «люблю вас, пане возний» - і аз, вишеупомянутий, виконаю присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою.

Наталка.У нас е пословиця: «знайся кінь з конем, а віл з волом»... Шукайте собі, добродію, в гopoді панночки.

Возний. Бачив я многих - і ліпообразних, і багатих. Но серце моє не імієть - теє-то, як його - к ним поползновенія. Ти одна заложила йому позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Наталка.Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того не розумію. Та й не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна було.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно вже - теє-то, як його - полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село. Moїx діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же читаю - теє-то, як його - благость в очах твоїх... До формального опреділенія о моєй участі открой мені хотя в термині, патикулярно, резолюцію: могу лі – теє-то, як його - без отсрочок, волокити, проторов і убитків получити во вічноє і потомственноє владініє тебе - движимоє і недвижимоє іміеіє для душі моєй - з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі - теє-то, як його - розпоряжать? Скажи, говорю!.. Отвічай, отвітствуй: могу лі бить - теєе-то, як його- мужем пристойним і угодливим душі твоєй і тілу?

Наталка (cпівaє).

 

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, та чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

 

Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний: тобі треба не мене, сільськую.

Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я: через вас люди почнуть шептати про мене; а для дівки, коли об ній люди зашепочуть...

Музика починає: грати прелюдію. Возний міркує: собі на думці і смішні міни перебігають йому на обличчі. Наталка задумується.

 

ІІІ

 

Виборний (з'являється на вулuці, іде й співає):

Дід рудий, баба руда,

Батько рудий, мати руда,

Дядько рудий, тітка руда,

Брат рудий, сестра руда,

І я рудий, руду взяв,

Бо рудую сподобав.
..................................................


Возний. Даже і в повітовому суді і по вcіx присутственних містах униніє воспослідувало; малійшая проволочка або прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє; а взяточек, сиріч - винужденний подарок, весьма-очень іcкycнo у істця ілі отвітчика треба виканючити... Та що й говорить! Тепер і при некрутських наборах вовся не той порядок ведеться... Трудно становиться жити на cвіті.

Виборний. Зате нам, простому народові, буде добре, коли старшина буде богобоязлива і справедлива, не допускатиме письменним п'явкам кров із нас смоктати... Та куди ви, добродію, налагодились?..

Возний. Я наміревав - теє-то, як його - посітити нашу вдовствующую дякониху, та, побачивши тут Наталку (зітхає), остановився побалакати з нею...

Виборний. Наталку? А де ж вона ?.. (Оглядається.)

Возний. Може, пішла додому.

Виборний. Золото - не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна - яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, і матір свою на світі держить..

Возний. Нічого сказати - тоє-то, як його - хороша, хороша, і вже в такім возрасті!..

Виборний. Та й давно б час, так що ж!.. Сирота, та ще й бідна - ніхто і не квапиться...

Возний. Однако ж я чув, що Наталці траплялись женихи, і весьма пристойнії. Наприклад, Тахтаулівський дячок, чоловік, знаменитий басом своїм, ізучен ярмолоя і даже знаєть печерський лаврський напів; другий волосний - теє-то, як його писар із Восьмачок, молодець не убогий і продолжавший службу свою безпорочно скоро год; третій - підканцелярист із суда, по імені Скоробреха... і многії другії... Но Наталка...

Виборний. Що? Одказала? Добре зробила... Тахтаулівський дяк п'є горілки багато і вже спада з голосу; волосний писар і підканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва і голі, вашеці проше, як хлистики; а Наталці треба не письменного, а хазяіна доброго, щоб умів хліб робити і щоб жінку свою з матір'ю годував і зодягав.

Возний. Для чого ж неписьменного? Наука - теєе-то, як його - в ліс не веде; письменство не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступленію в законний брак [...]

Виборний. Та чом же ви не одружитеся? У же ж, здається, пора... Хіба в ченці постригатись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла ?. Хіба хочете, щоб вам на весіллі цю пісню співали ?..

Ось слухайте (співає):

Ой, під вишнею, під черешнею,
Стояв старий з молодою, як із ягодою.
І просилася, і молилася:
«Пусти, мене, старий діду, на вулицю погулять!»

 

«Ой, я й сам не піду і тебе не пущу:
Хочеш мене старенького та покинути.
Ой, не кидай мене, моя голубочку!
Куплю тобі хатку і ще й сіножатку,
І ставок, і млинок, і вишневий садок!»

 

«Ой, не хочу хатки, ані сіножатки,
Ні ставка, Ні млинка, Ні вишневого садка.
Ой, ти, старий дідуга, ізігнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька».

 

Возний. Коли другії облизня піймали, то і ми остерігаємося. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на cіє, і я собі на умі.

Виборний. А вам що до Наталки - будто вcі дівки на неї похожі? Не тільки світу, що в вікні: цього дива повно в світі. Та до такого пана, як ви, у іншої аж жижки задрижать..

Возний (набік). Признаюсь йому в моїй любові к Наталці!.. Послухай, пане виборний!.. Нігде - теє-то, як його - правди діти: я люблю Наталку всею душею, всею

мислію і всім серцем моїм; не могу без неї жити, так її образ - теє-то, як його - за мною слідить... Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моєм припадці?.

Виборний. А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець! Стара Терпилиха не зсунулась ще з глузду, щоб вам одказати.

Возний. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне.. Я вже їй говорив, як то кажуть, надогад буряків теє-то, як його, так де? - ні приступу!..

Виборний. Що ж вона говорить? Чим одговорюється і що каже?

 

Возний. Вона ізлагаєть нерезонні! - теє-то, як його - причини; вона приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном, себе бідною, а мене багатим, себе простою - теє-то, як його - а мене возним, і рішительний приговор учинила - що я їй, а вона мені не рівня - теє-то, як його.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Я їй пояснив, що любов усе рівняєть.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Що для мене благопристойніша панночка, ніж проста селянка

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Що вона - теє-то, як його - одна моя госпожа.

Виборний. А вона ж вам що.?

Возний. Що вона не вірить, щоб так дуже - теє-то, як його - можна полюбити.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Що я її давно люблю.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Щоб я одв'язався од неї.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний (сердито). Що? - Нічого.. Тебе чорт приніс - теє-то, як його - Наталка утекла, а я з тобою зостався.

Виборний. Ой ви, письменні!.. Вгору дереться, а під носом нічого не бачите!.. Наталка обманювала вас, коли казала, що ви їй не рівня. У неї не те на серці...

Возний. Не те? А що ж такеє?

Виборний. Уже ж не що!.. Другого любить! Ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві, і покійний Терпило живий був, то прийняв був до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий,- він од Наталки старший був гoдів на три або на чотири, з нею вигодувався і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця, як рідного сина - та було й за що! А Наталка любилась з Петром як брат із сестрою. От Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакоми -тись не з рівнею: зачав, бач, заводити банкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмістрами - пив, гуляв, шахрував гроші, покинув свій промисел, помалу розточив своє добро, розпився... Зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; і після, як не стало і посліднього цього робітника, Терпило зовсім ізвівся - в бідності вмер і без куска хліба оставив жінку й дочку.

Возний. Яким же побитом - теє-то, як його - Терпилиха опинилася в нашім селі?

Виборний. У Терпила в гopoді на Мазурівці був двір - гарний з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаете.

Возний. А вищереченний Петро де - теє-то, як його - обрітаеться?

Виборний. Бог же його зна. Як пішов з двору - мов у воду впав: чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сліз

Петра не згадує... .

Возний. Наталка неблагоразумна: любить такого чоловіка, которого - теє-то, як його - може й кіcтки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

Виборний. Або, як той грек мовив: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник...» А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла заміж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возний. Сердечний приятелю, возьмися у Наталки і матері хожденіє іміти по моему сердечному ділу. Єжелі виіграєш - теє-то, як його - любов к мені Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію - теє-то, як його нічого для тебе. Bіp - без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню,- божусь в тім: єйже-єй!

Виборний (подумавши трохи). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тільки Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!

Возний. Осмілься!.. Ти умієш увернутись - теє-то, як його - хитро, мудро, недорогим коштом. Коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

Виборний. Для обману? Спасибі за це!.. Брехати і обманювати других - од Бога гріх, а од людей сором.

Возний. О, простота, простота!.. Хто тепер - теє-то, як його - не бреше і хто не обманюєть? Мню, єжелі би здесь зібралось много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнув: «Брехуни й обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» Єй-єй, вcі присіли б до землі совісті ради!.. Блаженна ложь, єгда биваєть в пользу ближніх... А то біда - теє-то, як його - що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других.

Виборний. Воно так, конешно: Bcі люди грішні; однако ж...

Возний. Що однако ж? Bcі грішні, та ще й як!.. І один другого обманюєть, як того треба!.. І як не верти, а виходить - кругова порука. Слухай:


Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свій ум голова;
Всякого прихоті водять за ніс;
Всякого манить к наживі свій біс.
Лев роздираєть там вовка в куски.
Тут же вовк цапа скубе за виски;
Цап у гopoді капусту псує:
Всякий з другого бере за своє.
Всякий, хто вище, то нижчого гне;
Дужий безсильного давить і жме.
Бідний багатого - повний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить;
Хто не лукавить, то ззаду сидить.
Всякого рот дере ложка суха
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?.

Виборний. Воно то так!.. Тільки великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого завдають бешкету, що й на старість буде в пам'ятку! [...]

 

Картина друга

І V

Терпилишина хата. Мати пряде, а дочка шиє:

Терпилиха. Ти ізнов чогось сумуєш, Наталко... ізнов щось тобі на думку спало?..

Наталка. Мені з думки не виходить наше безталання.

Терпилиха. Що ж робити? Три роки вже, як ми поубожеству свойому продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покійний твій батько довів нас до цього.

Наталка. І , мамо .. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а вмерти бідним... Він не винуватий.

Терпилиха. Лучче б була я вмерла: не терпіла б такої біди, а більш - через твою непокірніcть.

Наталка. (кладе работу). Через мою непокірність ви біду терпите, мамо?

Терпилиха. Аякже? Скільки хороших людей сваталось за тебе - розумних і зажиточних, і чесних, а ти всім одказала,- скажи, в яку надію?

Наталка. В надію на Бога. Лучче посивію дівкою, як піду заміж за тих женихів, які на мені сватались. У же нічого сказати - хороші люди!..

Терпилиха. А чому й ні? Дяк Тахтаулівський чом не чоловік? Він письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрещенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш діждатись - може пана якого або губернського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб: була б перше дячихою, а після і попадею.

Наталка. Хоч би й протопопшею, то Бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменніші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли вони мені осоружні!.. Та і всі письменні - нехай вони собі тям ляться!

Терпилиха. Знаю, чом тобі всі нелюб'язні: Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: чотири годи об нім ні слуху нема, ні послушання.

Наталка. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то й він жив і так же пам'ятає об нас та боїться вернутись.

Терпилиха. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок незлюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословення на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде!

Наталка (підбіга до матері, хапа її за руку й співає):

Ой, мати, мати! Серце не вважає:

Кого раз полюбить, з тим і помирає.

Лучче умерти, як з немилим жити,

Сохнуть з печалі, щодень сльози лити.

О, мамо, мамо!.. Не погуби дочки своєї (Плаче.)

Терпилиха (чуло). Наталко, схаменись!.. Ти в мене одна, ти кров моя: чи ж захочу я тебе погубити? Убожество моє і старість силують мене швидше заміж тебе оддати... Не плач!.. Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він?. Нехай же прийде, вернеться до нас. Він не лежень, трудящий; з ним обідніти до злиднів не можна... Але що ж! Хто відає - може де запропастився, а може й одружився де, може і забув тебе! Тепер так буває, що одну нібито любить, а про другу думає.

Наталка. Петро не такий: серце моє за його ручається і воно мені віщує, що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер бідні - о, з кінця світу прилинув би до нас на поміч!..

Терпилиха. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться на світі, та й о Петрі так думай... А лучче, якби ти була покірна і мене слухала.

Чи я тобі, дочко, добра не желаю,

Коли кого зятем собі вибираю?

Ой, дочко, дочко! Що ж мені почати,

Де ж люб'язного зятя дістати?

Петро десь блукає, може оженився,

Може, за тобою довго не журився

Ти на те ведеш, щоб я не діждала бачити тебе замужем; щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідність, сльози і перебори твої положать мене в домовину... (Плаче.)

Наталка. Не плачте, мамо! Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду заміж... перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати...

Терпилиха. Наталко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе, викинь Петра з голови і ти будеш щасливою... Але хтось мелькнув мимо вікна... Чи не йде хто до нас?.. (Виходить.)

V

Наталка (сама). Трудно, мамо, викинути Петра з голови, а ще трудніше із серця. Та що робить!.. Дала слово за первого вийти заміж: для покою матері треба все перенести... Скріплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої - і буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться. Возному так одрізала, що мусить одчепитися; більше, здається, нема на приміті... А там - ох!..- Серце моє чогось щемить... (Почувши, що хтось наближається до дверей, береться до роботи.)

VI

Увіходить виборний, а за ним Терпилиха.

Виборний. Помагай-бі, Наталко!.. Як ся маєш, як поживаєш?

Наталка. От живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..

Терпилиха. На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть.

Виборний. Хто ж тобі виноват, стара? Якби оддала дочку заміж, то й мала б, хто вас обороняв би.

Терпилиха. Я цього тільки й хочу, так що ж...

Виборний. А що такеє? Може, женихів нема, або що? А може, Наталка?.

Терпилиха. То-бо й горе! Скільки не траплялось і хороші людці - так: «не хочу та й не хочу!»

Виборний. Дивно мені та чудно, що Наталка так говорить: я ніколи б од її розуму цього не ждав.

Наталка. Так то вам здається, а ніхто не віда, хто як обіда.

Терпилиха. Отак все вона - приговорками та одговорками і вивертається; а до того, як іще придасть охання та сліз, то я і руки опущу.

Виборний. Час би, Наталко, взятись за розум: ти вже дівка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не з города ти таку примху принесла з собою? О, там панночки дуже собою чваняться і вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже сумирний, інший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, то щоб гусарин... А од такого перебору досидяться до того, що опіcля на їх ніхто і не гляне...

Наталка. Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи вже ж ви хочете спхнути мене з мосту та в воду?

Виборний. Правда, заміж вийти - не дощову годину пересидіти; але мені здається, якби чоловік надежний трапився, то б не треба ні для себе, ні для матері йому одказувати; ви люди не багаті...

Терпилиха. Не багаті... Та така бідність, таке убожество, що я й не знаю, як дальше на світі жить!

Наталка. Мамо! Бог нас не оставить: єсть і бідніші од нас, а живуть же...

Терпилиха. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх?

Наталка. Хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м'яко! Булки, неправдою нажитої.

Терпилиха. Говори, говори! А на старості гірко терпіти нужду і во всьому недостаток... (До виборного.) Хоч і не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина: вона обіщала для мого покою за первого жениха, аби б добрий, вийти заміж.

Виборний. Об розуму і доброму серцю Наталки Нічого говорити, - всі матері приміром ставлять її своїм дочкам; тільки - нігде правди діти - без приданого, хоч будь вона мудріша од царя Соломона, а краща од прекрасного Іосифа, то може умерти сідою панною.

Терпилиха. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалій після на себе, а не на другого кого.

Наталка (зітхає). Я й так терплю горе.

Виборний. Та можна вашому горю пособити... (Лукаво.) У мене єсть на приміті чолов'яга - і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав.

Наталка (набік). От і біда мені!

Терпилиха. Жартуєте, пане виборний!

Виборний. Без жартів, знаю вашого жениха для Наталки... А коли правду сказати, то я і прийшов за його поговорити з вами, пані Терпилихо.

Наталка (нетерпляче). А хто такий той жених?

Виборний. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте... Чим же не чоловік?

Наталка. Возний? Чи він же мені рівня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

Терпилиха. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся і вірить, щоб була цьому правда.

Виборний. З якого ж побиту мені вас обманювати? Возний Наталку полюбив і хоче на їй женитись - що ж тут дивного? Ну, скажіть же хутенько, як ви думаєте?

Терпилиха. Я душею рада такому зятеві.

Виборний. А ти, Наталко?

Наталка. Бога бійтесь, пане виборний! Мені страшно й подумати, щоб такий пан - письменний, розумний і поважний - хотів на мені женитись... Скажіть мені перше, для чого люди женяться?

Виборний. Для чого?. Для того... А ти буцім і не знаєш!

Наталка. Мені здається, для того, щоб завести хазяйство і сімейство, жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати одно другому. А пан, котрий жениться на простій дівці, чи буде їй щирим другом до смерті? Йому в голові й буде все роїтись, що він її виручив з бідності, вивів в люди і що вона йому не рівня. Буде на не! Дивитись з презирством і обходитись з неповагою, - і у пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою...

Терпилиха. Отак вона всякий раз занесе, та й справляйся з нею!.. Коли на те пішло, то я тобі скажу: якби негодованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

Виборний. Петро? Де ж він? А скільки років, як він пропада?

Терпилиха. Уже років трохи не з чотири.

Виборний . І Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!.. І Наталка, кажеш, добра дитина, коли бачить рідну матір при старості, в убожестві, всякий час з заплаканими очима і туж-туж умираючу од голодної смерті - і не зжалиться над матір'ю? А ради кого? Ради пройдисвіта, ланця, що може, де в острозі сидить, може, вмер або в москалі завербували! [...]

Виборний, а за ним Терпилиха і Наталка (разом):

Де згода в сімействі, де мир і тишина,

Щасливі там люди, блаженна сторона:

Їх Бог благословляє,

Добро їм посилає,

І з ними вік живе.

Терпилиха. Дочко моя! Голубко моя... Пригорнись до мого серця! Покірність твоя жизні і здоров'я мені придасть. За твою повагу й любов до мене Бог тебе не оставить, моє дитятко!..

Наталка. Мамо, мамо!.. Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені Бог поможе осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі, тільки...

Виборний. А все-таки «тільки» ?!. Вже куди не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, мовчи та диш!..

Терпилиха. Так, дочко моя! Коли тобі що і наверзеться на ум, то подумай, для кого і для чого виходиш за возного заміж.

Наталка. Так я сказала вже, що все зроблю для тебе, тільки щоб не спішили з весіллям [...]

VII

Наталка (сама). Не минула мене лиха година!.. Возний гірше реп'яха причепився. А здається, що Макогоненко до всєї біди привідця... Боже милосердний! Що зо мною буде? Страшно й подумати, як з немилим чоловіком увесь вік жити... Як нелюба милувати, як осоружного любити!.. Куди мені діватись? Де помочі шукати? Кого просити? Горе мені... Добрі люди, поможіть мені, пожалійте мене!.. А я од всього серця жалію об дівках, які в такій біді, як я тепер... (Падає навколішки й здіймає догори руки.) Боже! Коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни любов і душу мою до возного! Без цього чуда я пропаду навіки... (встає і співає):

Чого ж вода каламутна? Чи не хвиля збила?

Чого ж і я смутна тепер? Чи не мати била?

Мене ж мати та не била - самі сльози ллються.

Од милого людей нема, од нелюба шлються.

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоч в серці, та од тебе беруть мою руку.

Спіши, милий! Спаси мене од лютой напасти!

За нелюбим коли буду, то мушу пропасти

 

Дія друга

Картина перша

I

Микола (сам). Один собі живу на світі, як билинка на полі! Сирота - без роду, без племені, без талану і без приюту... Що робить - і сам не знаю. Був у городі, шукав місця - але скрізь опізнився. (Думає.) Одважусь упекло на три дні. Піду на Тамань, при стану до чорноморців. Хоч із мене і непоказний козак буде, то єсть же і негідніші від мене. Люблю я козаків за їх звичай: вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють. Заспіваю лишень пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив...

Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина, мати сина,
Мати сина проганяє:

 

«Іди, сину, іди, сину,
Іди, сину, пріч від мене!
Нехай тебе, нехай тебе,
Нехай тебе орда візьме!»

 

«Мене, мати, мене, мати,
Мене, мати, орда знає:
В чистім полі, в чистім полі,
В чистім полі об'їжджає».

...........................................


Петро виходить; він не бачить Миколи, - співає
С онце низенько,
Вечір близенько
Спішу до тебе,
Лечу до тебе,
Моє серденько!

 

Ти обіщалась
Мене вік любити,
Ні з ким не знаться
І всіх цураться,
А для мене жити!

............................


Ой, як я прийду,
Тебе не застану, -
Згорну я рученьки,
Згорну я біленькі
Та й нежив я стану [...]

Микола. Та що ж ти за чоловік?

Петро. Як бачиш - бурлака на світі... Тиняюсь од села до села, а тепер ідy в Полтаву.

Микола. Може, в тебе родичі єсть в Полтаві або знакомі?

Петро. Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти?

Микола. Так ти, бачу, як і я - безприютний.

Петро. Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут.

Микола. О, братіку! Знаю добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити.

Петро. Правда твоя, брате; та я, благодареніє Богу, до цього часу прожив так на світі, що нічим мене не уразить. Не знаю, чи моя однакова доля з тобою, чи од того, що й ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата... Будь моїм приятелем!..

III

Возний і виборний виходять з Терпилишиної хати. У возного рука пов'язана шовковою хусткою, у виборного через плече старостинський рушник. Микола й Петро одходять на бік. Возний з задоволеним лицем походжає.

Виборний (до Миколи) . Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш ві н заручився.

Возний. З найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею...

Виборний. Не скажемо, нехай кортить! (Одходить.) А це що за парубок?

Микола. Це мій знайомий; іде із Коломака в Полтаву на заробіток.

IV

Петро. Це старший у вашім селі?

Микола. Який чорт! Він живе тільки тут. Бач, возний - так і бундячиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!

Петро. А той, другий?

Микола. То виборний Макогоненко - чоловік і добрий був би, так біда - хитрий як лисиця, і на всі сторони мотається: де не посій, там і вродиться. І вже де й чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

Петро. Так він штука! Кого ж вони висватали?

Микола. Я догадуюсь. Тут живе одна бідна вдова з дочкою; то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялось.

Петро. На Наталці?. Та Наталка ж не одна на світі... Так, видно, Наталка - багата, хороша і розумна?

Микола. Правда, хороша і розумна, а до того і добра; тільки не багата; вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

Петро. Де ж вони перше жили?

Микола. В Полтаві.

Петро (жахається). В Полтаві?.

Микола. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

Петро. Миколо, братіку мій рідний!.. Скажи по правді: чи давно вже Наталка з матір'ю тут живуть і як вони прозиваються?

Микола. Як тут вони живуть... (Говорить, розтягуючи, немов собі на думці розважає час). Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька.

Петро (скрикнув). Так він умер?!

Микола. Що з тобою робиться?

Петро. Нічого, нічого... Скажи, будь ласка, як вони прозиваються?

Микола. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка - Наталка. Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюсь, а тільки послухай:

Віє вітер горою,

Любивсь Петрусь зо мною,

Ой, лихо - не Петрусь,

Лице біле, чорний вус!

 

Полюбила Петруся,

Та сказати боюся,

Ой, лихо...

А за того Петруся

Била мене матуся,

Ой, лихо...

..................


А що, може, не одгадав? (Обнімає Петра.)

Петро. Так, угадав!.. Я - той нещасний Петро, якому Наталка приспівувала цю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути, а тепер...

Микола. Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо. Може, й не її засватали.

Петро. Та серце моє замирає: чує для себе великого горя. Братіку Миколо! Ти говорив мені, що ти їх родич: чи не можна тобі довідаться про сватання Наталки? Нехай буду знати свою долю!

Микола. Чом не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю. Ти скажи мені, чи говорити Наталці, що ти тут?

Петро. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай буду один горювати і сохнути з печалі. На що їй споминати про того, кого так легко забула!

Микола. Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скільки я знаю її, то вона не од того йде за возного, що тебе забула... Підожди ж мене тут. (Іде до Терпилихи.)

V

Петро (сам). Чотири годи вже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тоді, любив Наталку без усякої надії. Тепер, наживши кривавим потом копійку, поспішав, щоб багатому Терпилові показатись гідним його дочки; а вмісто багатого батька - найшов матір і дочку в бідності і без помочі... Все, здається, близило мене до щастя - і, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сусідові удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано.


У сусіда хата біла,

У сусіда жінка мила:

А у мене ні хатинки,

Нема щастя, нема жінки.

 

За сусідом молодиці,

За сусідом і вдовиці,

І дівчата поглядають,

Всі сусіда полюбляють.

 

Всі сусіда вихваляють,

Всі сусіда поважають;

А я марно часи трачу,

Один в світі тільки плачу...

IX

Микола вертається.

Петро. А що, Миколо, - яка чутка?

Микола. Не успів нічого й спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщалась на час сюди вийти.

Петро. Як же я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

Микола. Я кликну тебе, коли треба буде.

X

Н аталка виходить. Петро ховається.

Наталка (швиденько виходить). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Наталка ( сумно). Посватана... Що ж робити: не можна більше сопротивлятися матері! Я і так скільки одвилювалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола. Ну що ж?. Возний - не взяв його враг завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (докірливо). Миколо, Миколо!.. Не гріх тобі тепер надо мною сміятись!.. Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.

Микола. Петра?.

Що за того Петруся

Била мене матуся.

 

Ой, лихо - не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Наталка (заплакавши). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце... О, я бідна... (Мовчить, потім показує на річку.) Бачиш Ворсклу?. Або там, або ні за ким...

Микола (показує в той бік, де Петро сховався). Бачиш ту сторону? Отже і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.

Наталка. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і зовсім не тим став, що був.

Микола. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.

Наталка. Ти чортзна-що верзеш. Піду лучче до дому (йде).

Микола (не пуска її). Підожди. Одно слово вислухай та й одв'яжись од мене.

Наталка. Говори ж-що таке?

Микола. Хочеш бачити Петра?

Наталка. Що ти? Перехрестись! Де б то він узявся?

Микола. Він тут, та боїться показатись тобі за тим, що ти посватана за возного.

Наталка. Чого йому боятись? Нам не гpіx побачитись, я ще не вінчана... Та ти обманюєш..

Микола. Не обманюю, приглядайсь... Петре, явись!

Наталка. (побачuлa Петра, скрикнула). Петро!..

Петро. Наталко!.. (обнімаються.) Наталко! В який час я тебе стрічаю.. Для того тільки побачились, щоб навіки розлучитись...

Наталка. О Петре!.. Скільки сліз вилила я за тобою! Я знаю тебе і затим не питаюся, чи ти любиш мене, а за себе - божусь...

Микола. Об любові поговорите другим разом, іншим часом; а тепер поговоріть, як з возним розв'язаться.

Наталка. Недовго з ним розв'язатися: не хочу, не піду - та й кінці в воду!

Петро. Чи добре так буде?.. Твоя мати...

Наталка (перебиває). Моя мати хотіла, щоб я за возного вийшла заміж затим, що тебе не було; а коли ти прийшов, то возний мусить одступитись.

 

Петро. Возний - пан, чиновний і багатий; а я не маю нічого. Вам з матір'ю треба підпори й защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не поміч подам [...]

Наталка. Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що окрім Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

Петро. Дай Боже, щоб її природня доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Наталка. Петре! Любиш ти мене?

Петро. Ти все-таки не довіряєш?. Люблю тебе більше, як самого себе.

Наталка. Дай же мені свою руку!.. Будь же добрим і мені вірним, а я навік твоя.

Микола. Ай, Наталка! Ай, Полтавка! От дівка, що й на краю пропасті не тільки не здригнулась, а й другого піддержує! [...]

XI

Виходить возний, виборний і Терпилиха.

Виборний. Що ви тут так довго роздобарюєте?

Возний. О чом ви - теє-то, як його - бесідуєте?

Терпилиха (побачивши Петра). Ох, мені лихо!

Наталка. Чого ви лякаєтесь, мамо? Це Петро.

Терпилиха. Це Петро? Свят, свят, свят!.. Відкіля він узявся? Це мара.

Петро. Ні, це не мара, а це я - Петро, і тілом, і душею.

Возний. Що це за Петро?

Виборний. Це, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчин любезний, пройдисвіт, ланець...

Возний. Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б - теє-то, як йог о - убиратись своєю дорогою? Бо ти, кажеться-бачиться-здається, між нами лишній.

Наталка. Чого ж це він лишній?

Терпилиха. І відомо - лишній, коли не в час прийшов хати холодити.

Петро. Я вам ні в чім не помішаю. Кінчайте з Богом те, що зачали.

Наталка. Не так-то легко можна скінчить те, що вони почали.

Возний. А по какой би то такой причині?

Наталка. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.

Возний. Однако ж, вашець проше, ви рушники подавали, сиріч - теє-то, як його - ти одружилася зо мною.

Наталка. Далеко ще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать.

Возний. Не прогнівайся, стара. Дочка твоя - теє-то, як йог о - нарушаєть узаконений порядок. А понєже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадці станете пред суд і заплатите пеню і посидите на вежі.

Виборний. О, так! О, так! Зараз до волосного правленія та і в колоду.

Терпилиха. Батечки мої, умилосердьтесь! Я не одступлю од свого слова... Що хочете, робіть з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіть і до вінця ведіть.

Наталка. Не докажуть вони цього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до цього силою ніхто мене не принудить... І коли на те йде, так знайте, що я навічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду.

Микола. Що тепер скажуть?

Виборний. От вам і Полтавка! Люблю за обичай!..

Терпилиха. Вислухайте мене, мої рідні! Дочка моя до цього часу не була такою упрямою і смілою; а як прийшов (показує на Петра) цей шибеник, пройдисвіт, то й Наталка збожеволіла і зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите відсіля цього голодранця, то я не ручаюсь, щоб вона й мене послухала.

Возний і Виборний (разом). Вон, розбишако, із нашого села зараз!.. І щоб і дух твій не пах! А коли волею не підеш, то туди запроторимо, де козам роги правлять.

Петро. Утихомиртесь на час і слухайте мене... Що ми з Наталкою любилися, про те і Богу, і людям звісно; а щоб я Наталку одговорював іти заміж за пана возного, навчав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім'ї - нехай Бог накаже! Наталко, покорися своїй долі: послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!.. (Обертається і утирає сльози.)

Терпилиха (набік). Добрий Петро! Серце моє проти волі за його вступається!..

Наталка плаче, возний замислюється.

Виборний. Що не говори, а мені жаль його.

Микола. На чім то все це окошиться?

Возний (до Петра). Ти, вашець - теє-то, як його куди тепер помандруєш?

Петро. Я йшов у Полтаву, а тепер піду так, щоб ніколи сюди не вертатись... Іще пару слів скажу Наталці... Наталко! Я для тебе оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодувалися вкупі у твоєї матері: ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив - усе твоє: на, візьми! (Виймає з-за пазухи завинені в лубок гроші). Щоб пан возний ніколи не попрікнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду...

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитись: воно (показує на серце) тут! Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть... Та бідою нашою не потішаться вороги наші... І моєї жизні кінець недалеко. (Схиляється на плече Петрові.)

Терпилиха (підбігає й обнімає Петра). Петре!

Наталка (обнімаючи Петра). Мамо, кого ми теряємо!..

Микола (до виборного). А тобі як він здається Виборний. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

Возний (виходячи наперед). Розмишляв я предовольно і нашел, що великодушний поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я - возний і признаюсь, що од рождєнія мо єго разположен к добрим ділам; но, за недосужностью по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділав. Поступок Петра, толико усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующее... (До Терпилихи.) Ветха деньми! благословите лі на благоє діло?

Терпилиха. Воля ваша, добродію! Що ні зробите, все буде хороше: ви у нас письменний.

Возний. Добрий Петре і бойкая Наталко!.. Приступіте до мене! (Бере їх за руки, підводить до матері і говорить.) Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (До глядачів.) Поєлику же я - возний, то по привілегії, статутом мені наданной, заповідаю всім: «де два б'ються - третій не мішайсь!» і твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро і Наталка (обнімають матір). Мати наша рідна, благослови нас!

Терпилиха. Бог з'єдинає вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію...

Микола. Оттакові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хапаються.

Виборний. Наталка - по всьому полтавка, Петро полтавець, та й возний, здається, не з другої губернії.

Петро. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимось. Бог нам поміг перенести біди і напасті. Він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужити прізвище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула свою пісню, що я найбільше люблю.

Наталка. Коли кого любиш, того не забудеш. (Цілує Петра й співа.)


Ой, я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка,-
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.

 

Коло мене хлопці в'ються
І за мене часом б'ються,
А я люблю Петра дуже, -
До других мені байдуже

.....................................

 

Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один влaдіє нею.

Наталка Полтавка - Іван Котляревський

Категорія: Загальна література | Додав: Evrial (24.09.2011)
Переглядів: 15115 | Рейтинг: 4.2/32
Всього коментарів: 0
Залиште ваші враження. Ми завжди раді новим відгукам!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:
 
Карта сайта
Календар
Годинник
 >
Педагогічна преса

ЗОШ І-ІІІ ст. №5 м.Переяслава-Хмельницького - Україна © 2017



Украинский портАл каталог сайтів Общественные науки в каталоге сайтов