сучасна...
    традиційна...
      інноваційна...
Переяслав-Хмельницька
ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІст. №5

офіційний шкільний сайт
Адреса: 08403, Київська обл.,
м.Переяслав-Хмельницький,
вул. Космонавтів 22
Телефон:
7-21-49 (Секретар)
E-mail:
zooch5@ukr.net
Попередній
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testsimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testsimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
  • testimage
    testimage
    testimage
    testimage
Наступний
Меню сайта
 
Про школу
 
Дозвілля
 
Корисні посилання




Ми знаходимось тут
 

Інформаційний каталог

Головна » Статті » Загальна література [ Додати статтю ]

Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний ст. 2 cтислий зміст твору
[Сторінка 1]
  ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
      
      XXIII
      Невзначай свої
      
      Була темна осіння ніч. Люди сиділи по хатах, кожному було чогось не по собі. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться.
      А Чіпка, наперекір світові й людям, якийсь веселий, радий. Цілий день працював, насвистуючи крізь зуби веселу пісню, аж у ночі вже увійшов у хату. Не захотів вечеряти, накинув на плече сірячину і хутко кудись подався.
      Вийшовши з двору, повернув прямо в поле. Відійшов далеченько від села, стулив пальці, приложив до рота — і завив, як пугач. На цей гук із сивого туману стали виходити якісь тіні.
      Чіпка пізнав Лушню, Матню й Пацюка. З ними було чоловік п'ять невідомих.
      Привіталися та й стали змовлятися, де сю ніч будуть «рибу ловити». Вирішили — у Гершка.
      Перед світом під'їхало до Ґудзевого хутора дві повозки. На них — повно наших «рибалок». Зайшли у хату і давай розказувати, як Чіпка врятував Максима, одним замахом вложивши здорового, як ведмідь, кацапа, що ночував у Гершка. Проклятий ведмедина піймав москаля у лабети, так здушив, що у того й дух у п'яти заліз, а Чіпка виручив.
      Явдоха стала пригощати братчиків і вареним, і печеним. Максим поставив барило горілки.
      До столу підійшла Галя, подала печене порося та й задивилася на Чіпку. Серце у парубка забилось: любо йому стало, весело, що Галя й досі ще пам'ятає його.
      Після вечері поділили вкрадені гроші: заховав кожний по три сотні, потім унесли соломи та й полягали долі покотом.
      Hе спиться Чіпці: душно йому, важко, не дають спати думки про Галю.
      Устав Чіпка тихо, вийшов надвір, закурив.
      Коли чує — рипнули двері. Перед Чіпкою стояла Галя. У тонкій, білій сорочечці, в одній спідниці, з розпущеними косами, що, як дві гадини, спадали на її білу шию і спускалися на мов виточені з білого мармуру плечі.
      Не стримався Чіпка, міцно обняв Галю, притулив до грудей і зізнався у своєму коханні. Нічого не сказала йому у відповідь дівчина, тільки обвила його шию руками; уста черконулися уст, — та й злилися в довгий, гарячий поцілунок. Чіпка від нестями розвів руки. Галя висковзнула — і скрилася.
      Нерано прокинулися братчики, витаскали всю солому з хати, сіли за стіл. Пішла чарка кругом, розв'язались язики. Тільки Чіпка — як води в рот набрав, та тільки знай кидав свій бистрий погляд на ті двері, якими вчора увійшла Галя.
      Товариство поснідало та й потягло з двору. Пішов разом із друзями й Чіпка. Та раптом помітив, що кисета нема. Повернувся у двір і побачив Галю, яка сунула йому кисет у руки, а сама швидше у двері.
      Подивився Чіпка, в середині його кисета другий кисет з синьої шовкової матерії, вишитий червоними квітками.
      Тепло стало на душі у парубка, він посміхнувся і весело повернув до товариства.
      
      XXIV
      Розбишацька дочка
      
      Цілий тиждень лив дощ, як із відра. Цілий тиждень не виходив Чіпка з двору.
      Якось увечері Мотря заговорила з ним про невістку. Нічого не відповів їй Чіпка, а в неділю зібрався йти на ярмарок купувати коня.
      Тільки пішов не в Омельник, а прямісінько до Ґудзя на хутір.
      Старих не було вдома, зустріла його Галя. Була вона сумна, лице змарніло, пожовтіло.
      Чіпка спитав дівчину, чи піде вона за нього заміж, а Галя розповіла, що віддає її батько за москаля Сидора, який того дня, як усі пішли, зостався за столом, та й змовився з Максимом за весілля.
      Аж ось раптом вона повеселіла, заіскрилися очі. Вона надумала просити матір, щоб та умовила батька віддати її за Чіпку. Тільки він повинен кинути своє ремесло, бо не може вона вже бачити чужих речей у хаті, не може носити чужий одяг, душить її чуже намисто. Хоче вона щиро працювати, не ховатись від людей, чесно дивитись їм у вічі.
      
      XXV
      Козак — не без щастя, дівка — не без долі
      
      Повернувся Чіпка додому та зразу кинувся по хазяйству. А ввечері пішов до Сидора поговорити за Галю: щоб відмовився Сидір від неї. Той згодився, але запросив грошей. Чіпка розрахувався з москалем і на радощах поставив могорич усій роті.
      Розладив Чіпка заручини Галі й Сидора та намовив Грицька йти сватати за нього Ґудзівну.
      
      XXVI
      На своїм добрі
      
      У суботу заслав Чіпка старостів до Максима. У неділю були оглядини в Чіпки.
      Явдоху вразила бідна, низенька й тісна хата майбутнього зятя, не сподобалась їй і сваха.
      Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною...
      Обидві матері хотіли б повернути справу назад, та вже нічого було робити; діло прилюдно вирішилось.
      На другу неділю молодих вінчали. Весілля Максим справив бучне: цілий тиждень музики грали, а горілка рікою лилася.
      Багато добра всякого та худоби навезла Галя з собою. Мотря як побачила все, то аж злякалася. Вона не знала, де його поставити, куди подівати. Максим та Явдоха, дивлячись на таку тісноту, радили молодим переїхати на хутір, але ті не згодились.
      Гарно, весело тепер у Чіпчиній хаті. Галя прикрасила стіни вишиваними рушниками, піч розмалювала синіми квітами.
      Свекруху жаліла й шанувала: сама поралась коло хазяйства й біля печі.
      А коло Чіпки Галя не знає вже, як і припадає, чим йому догоджає. Живуть молоді у радощах та любощах. Тільки іноді згадають про минуле. Стане Галя говорити про чесну працю, а Чіпка перечить їй, що тяжкою, кривавою роботою добра не наживеш. Та все ж від щирих слів любої жінки серце його впокоювалось. І він тепер ховався, тікав від своїх давніх братчиків, відкупався від них грішми.
      Покинув Чіпка Матню, Лушню та Пацюка і став дружити з Грицьком, став частенько навідуватись до нього. Жінки їх теж одна одну вподобали. Коли не Христя у Галі, то Галя у Христі. А там і покумилися: Галя похрестила другого сина своєї подруги, полюбила його, як рідну дитину, няньчила, пестила. Христя дивиться та й зітхне важко. Вона бачить і чує, чого Галі треба, та чого Бог не дає їй...
      Минула зима. Тільки діждав Чіпка тепла, зараз накупив дерева, найняв майстрів і заложив над самим шляхом не хату, а цілий невеличкий будинок. Склав рублену комору, сарай з конюшнею, обгородив дворище новою лозою, а замість старих похилених воріт поставив дощані, панські, розтворчаті. Над ворітьми, якраз посередині, на кружалі вирізана була чоловіча пика: рот — як у сома, очі круглі — як у сови, ніс — як у кота, а волосся, з проділем посередині — як у жінки... З усього села збігались діти дивитись на те пречудо...
      Чіпка перестав працювати на землі, а їздив по ярмарках, скуповував полотна і перепродував їх. Якраз від його й пішли в Пісках полотенщики.
      
      XXVII
      Новий вік
      
      Час не стояв на місці. Воля поламала віковічні ланцюги, на котрих ще з дідів—прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села. Задурманений неволею люд почав продирати очі... і нічогісінько кругом себе не бачив, окрім — панів та мужиків!.. Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними глибокий яр, котрого ні перейти, ні переїхати... По один бік яруги стояли потомки козацької старшини, московські й польські приблуди, осиротілі діти Юди, панки й полупанки у мундирах з мідними ґудзиками... Усе то була ватага, вигодувана чужою працею, обута й зодягнена чужими руками... Тепер вона стояла і, як голодний вовк, клацала зубами, поглядаючи зо зла на другий бік яру, де потомки козачі копалися в сирій землі — без пам'яті про славну бувальщину дідів своїх, без пам'яті про самих себе.
      Сталися зміни і в Гетьманському, і в Пісках.
      Умер предводитель Василь Семенович Польський, а його сина ледь умовили зайняти батькове місце. Був він чоловік дуже недалекого розуму, ще меншої сміливості, ще слабішої волі. Тільки й батьківського, що пиха панська.
      Та часи тепер були зовсім не ті, щоб однією пихою жити.
      Захопив владу в цілому повіті і заправляв за спиною у нового предводителя Шавкун — чоловік ні дурний, ні розумний. Був він на коні, був і під конем. Його батько був убогий, помер рано. Хлопця віддали у бурсу розуму добувати, а там немилосердно били за будь—яку провину, чи й без провини. Забили до того, що з моторненького хлопчика зробився якийсь тупиця, убоїще. Підріс — почав красти, підбивати товаришів на пустощі, а далі й пити почав. Мучились із ним «святі отці», мучились, та й вигнали з «філософії»... голого, босого й простоволосого! Куди йти? Хтось, мабуть, на жарти раяв іти в університет. Зробився він студентом, та старий гріх завів його в холодну, а звідти на вулицю... Побрів він у Гетьманське до знайомого Чижика. Той порадив іти на службу. Став Шавкун служити в канцелярії предводителя. Тихий, покірний, перед старшими шапку здалека знімає. Незабаром умер старий письмоводитель, а Шавкуна перевели на його місце. Уже перед ним шапки ламали, але він не покладав надії ні на шану, ні на повагу, а цінував тільки гроші.
      Так оцей—то прониза й підлабузник держав тепер цілий повіт у руках замість ледачого «предводительського синка». Той і лапки склав: роби, мов, що хоч, що знаєш!
      Настало нове життя і для Чіпки. Люди його поважали, шанували, бо Чіпка чоловік добрий — у біді поможе. Становий став їздити до нього у гості. А як стали вибирати земство — то піщани першим назвали Чіпку.
      
      XXVIII
      Старе — та поновлене
      
      У літній день серед гарячої пори у Гетьманське скликали гласних. Від піщанської громади прибули Чіпка й Лоза. Почалися вибори в управу. Хтось запропонував вибрати Чіпку — і вибрали.
      Радів Чіпка, що заробив людську ласку і шану, збирався служити громаді, добро робити. А вийшло так, що загубив він спокій і долю.
      Вибір його в управу нікому не був милий. Козацька старшина, писарі, голови дивилися скоса, жалілися один одному, що хам, голодранець, волоцюга вискочив між пани.
      Шавкун чув це і звернувся до Чижика за порадою, як позбутися Чіпки. Той подумав хвилин п'ять, а тоді поліз у шафу з старими ділами і дістав справу, яку завели на Варениченка у зв'язку із крадіжкою пшениці у пана Польського і смертю сторожа. Справа була давно закрита, злодіїв не знайшли. Але там була приписочка, що «солдатский сын Варениченко оставлен в подозрении».
      Чіпці запропонували «вийти в одставку», але він навідріз відмовився. А через день прийшла від губернатора телеграма з наказом: «устранить гласного Варениченка по неблагонадежности».
      Розізлився Чіпка, що вкрали його честь, душу знеславили, кинувся до Пороха писати скаргу. Той у скарзі вилив й усю свою ненависть на панів Польських, що накипала довгі роки.
      Через тиждень до предводителя приїхав чиновник розбирати Чіпчину справу, та нічого не розкопав, добре пообідав у панів Польських, пограв у карти і поїхав — тільки курява встала...
      Горе об горе чіпляється.
      Вернувся Чіпка з Гетьманського додому з розтроюдженим лихом у серці, із згадками про свої минулі справи, з думками про правду людську. А тут зустрічає його мати, розповідає, що Максима дуже побито. На Красногорку напали розбишаки, та сторожі їх одігнали... Кажуть, така бійка була...
      Поїхав Чіпка на хутір, застав Максима ледь живим. Хотів щось розпитати, та тесть закашлявся, похлинувся; забулькотіло у розбитих грудях... і Максима не стало.
      
      XXIX
      Лихо не мовчить
      
      Поховавши Максима, Явдоха продала хутір і перебралася жити до дітей. Разом із нею вступило нове лихо в Чіпчину хату.
      Перше всього матері не помирилися. Явдоха стала верховодити, Мот-ря не змовчала, й пішла лайка та сварка.
      Галя й Чіпка тікали від тих буч або до Грицька, або поралися біля худоби.
      У своїй хаті Чіпка був, як чужий: вона йому остогидла. Грицько зі своїми розмовами про худобу, нестатки, хазяйство здавався йому нудним. Згадувалось парубкування. То життя було, хоч і під п'яною облудою. А тут — тихо та сумно, як у болоті, а дома — гірше, ніж у пеклі.
      Став Чіпка знову перекидати лишню. Галя його, бува, вмовляє, а він і сам не може пояснити, що з ним діється, чого йому сумно. Тоді молодиця запропонувала чоловікові покликати товаришів і може б хоч трохи розігнав свою тугу.
      Вона хотіла ввійти в те товариство тихим янголом—«спасителем», навчити запеклі «харцизяцькі» душі любові до людей.
      Пізно побачила молодиця, у яку халепу вскочив Чіпка. Весело йому з давніми товаришами: п'є, гуляє та знай співає про неправду людську.
      Інші порядки завелися в Чіпчиній хаті. Часто приходять братчики, чарка літає за чаркою, крики, співи. Іноді згадують свої походеньки. Лушня любив розказувати, як його мати вчила красти.
      Рідко проходив той день, щоб п'яне гульбище не збиралося. Мотря з плачем докоряла синові, а Явдоха навмисно підохочувала його, вітала братчиків. Чіпка щодень робився все хижішим.
      Одної ночі поїхав з дому, а повернувся з повними возами добра. (Це вже сталося після смерті Явдохи.) Мотря стала лаяти сина, а Лушня заніс у голову Чіпки думку, що то мати звела Явдоху зі світу. Hе раз повторював ці слова Чіпка вголос. Чула це Мотря, плакала та в Бога смерті благала.
      
      XXX
      Так оце та правда!
      
      Стояла люта зима.
      Одного вечора в хату до Чіпки зайшли братчики й сім незнайомих чоловіків. Хазяїн запросив їх до столу; знову пили, сміялися, а тоді стали змовлятися йти на хутір до Хоменка.
      Галя почула, що п'яна компанія вибралася з хати. Пішов із ними й Чіпка.
      Незабаром повернулися. Мотря виглянула з—за комина й затрусилася... На кожному видні були сліди свіжої крові.
      Рантом вона почула дитячий голос. Стара тихенько вийшла надвір і побачила дівчинку літ десяти в об'юшеній кров'ю сорочці.
      Дитина з плачем стала розповідати, що вона Хоменкова. Вночі на їх хутір налетіли розбишаки, усіх побили, порізали, одну її не знайшли. Потім запалили хату й поїхали.
      Мотря похапцем вдягла дівчинку, взула й хутко повела з двору до волості. Зарево від пожежі на Хоменковім хуторі вдарило їм прямо у вічі.
      Незабаром набігли волосні, обступили кругом хату. Ні одної душі не випустили: всіх побрали, пов'язали.
      Із своєї хатини вийшла Галя, побачила Чіпку із зв'язаними руками, дівчинку всю в крові:
      — Так оце та правда?! Оце вона!!!— скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.
      Христя дізналася про страшну новину від Грицька і зразу побігла до Галі. Перегодя трохи вернулася сама не своя і сказала, що Галя повісилася.
      Уже під осінь по шляху йшла ціла валка каторжан у Сибір. Зупинилася в Пісках. Був там і Чіпка. Стояв насуплений, кидав на людей, що обступили арештантів, грізний погляд.
      Чіпчину хату опечатали, забили.
      Мотрю взяв Грицько догодовувати до смерті. Швидко після того вона й померла.
Недалеко від Пісок насипано високу могилу, а на ній стоїть височезний хрест. Під ним поховано вісім безневинних душ, загублених в одну ніч «страшним чоловіком».
[Сторінка 1]

Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний ст. 2

Категорія: Загальна література | Додав: Evrial (09.10.2011)
Переглядів: 2230 | Рейтинг: 4.2/6
Всього коментарів: 0
Залиште ваші враження. Ми завжди раді новим відгукам!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:
 
Карта сайта
Календар
Годинник
 >
Педагогічна преса

ЗОШ І-ІІІ ст. №5 м.Переяслава-Хмельницького - Україна © 2018



Украинский портАл каталог сайтів Общественные науки в каталоге сайтов