Твір - мініатюра
Якого кольору кохання?
Сльоза,
упавши на пісок,
ввібрала в себе тисячі піщинок,
яка вона важка –
ця намистина, моя сльоза!
Мацуо Басьо
Довгий осінній вечір…Там за горизонтом догорів останній промінь сонця. Того сонця, яке ще сьогодні так палало і обпалювало,примушувало робити те, на що не здатна пересічна людина . Здавалося весь світ під ногами,а ти його володар. Але згасла остання багрова, вузенька, як щілина, смуга обрію, між димчатою хмарою і землею. І вже не бачиш ні землі, ні дерев, ні неба. Тільки великі зірки над тобою і суперечливі думки…
Кохання є чи тільки все примара, плід твого обпаленого мозку? Як там у Купріна: « Вот сейчас я вам покажу в нежных звуках жизнь…Вспоминаю каждый твой шаг,улыбку, взгляд, звук твоей походки…», але разом з цим цей жовтий колір не дає тобі насолоди, він тебе знищує, як знищив і Желткова.
І раптом тонкий ,ледве відчутний запах соснового бору затьмарює твої думки, тебе заворожує ця ніч, яка зливається з твоїм «Я» у якусь чарівну,зачаровану казку. І таке відчуття, що сама ніч тебе розуміє,намагається дати підказку, посилаючи знаки: місяць, його сяйво зворушливими білими плямами спадає на плюшевий килим, і мов невідомо звідки з’являється світла, пряма стежка, і під чарами таїнства ти рушаєш без жодного слова. А сльози кохання тебе не запитують ,починають вириватись й омивати змучену душу. Світле,чисте,прозоре почуття розвіює всі сумніви, адже любов – це чистота, а що може бути щирішим , ніж сльоза людини? І тепер я можу упевнено сказати: «Якого кольору сльоза – такого кольору кохання!»
Чайка Н.О.
